Вишивка — це унікальне мистецтво народної гра­фіки, вона зберегла і несе в собі багатовікову куль­туру народної декоративної лінії. Стібки нитки-лінії — прямі по горизонталі або вертикалі, діагональні — основа творення складних орнаментальних форм. Вона — домінанта вишивального мистецтва. З неї по­чинається безперервний процес творення — від про­стих елементів до складних мотивів, орнаментальних форм. Характерно, що у вишивці наглядніше і пере­конливіше, ніж в інших видах мистецтва, можна спостерігати народну  винахідливість щодо методу розміщення мотивів на лінії, яку в народі називають стежиною, дорогою, бігунчиком. Ці лінії стеляться на тканині рівно, зубчастими або хвилястими висту­пами, строго організуючи в лінійно-стрічковому ритмі безліч мотивів, образів, знаків.

У вишивці найглибше відображене орнаментальне багатство народного мистецтва, вона дає численні зразки геніальних композицій, неперевершених за рів­нем художнього трактування в інших видах народ­ного мистецтва.

Вишивка — це орнаментальна скарбниця колек­тивного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії — геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.

Загальновизнані, неперевершені класичні зразки геометричного орнаменту української народної ви­шивки. Постійно оновлюючись і збагачуючись новими рисами, мистецтво вишивки ніколи не поривало з іншими методами зображення багатого рослинного світу. Краса рідної землі передана у вишивці широко масштабно — сягаючи небесних планет, сонця, зі­рок, місяця.

Численні повтори різноманітних композицій гео­метричного, рослинного, орнітоморфного, зооморф­ного орнаментів привели до їх особливої вишуканості, лаконічності, художньої виразності.

Отже, дослідження вишивки розкриває важливі аспекти вираження в ній живописної, графічної і орнаментальної культури народу.

Вишивка зберігала в своїй іконографії давні ар­хаїчні магічні мотиви. Вона майже нічого не губила із своїх надбань, нагромаджувала іконографічне ба­гатство. Колективний досвід причетний до відбиття складною мовою вишивального мистецтва народного світогляду.

Закономірні процеси художньо естетичного ми­слення народу формувалися віками і удосконалюва­лися в міру поступу на шляху суспільного прогресу. Як підкреслював К. Маркс, людина, створюючи ба­гатющий предметний світ, працює «за законами кра­си» . У всезагальній художньо-естетичній картині людського буття  вишивка займає гідне місце як найбільш масовий і різнофункціональний вид ми­стецтва.

Історією визначена особлива роль вишивки в ду­ховному житті людини, створенні естетичного середо­вища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини, завіси тощо, які організовують інтер'єр житлових і ритуальних споруд, супроводжу­ють свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріаль­но-практичну, а й духовно-естетичну функції. З дав­ніх-давен і до сьогодні вишивка виступає як естетич­но-емоційне, духовне самовираження народу, його морального етикету, як утвердження краси земного життя.

Вишивка — це радісне мистецтво, і радісна сама праця над її створенням. Скільки поезії, творчих таєм­ниць у праці вишивальниць на вечорницях, досвітках або в самотині. І пісня з вишивкою завжди поряд. Вони нерозривні супутниці життя народу. М. О. Не­красова проводить обгрунтовані порівняння народно­пісенної творчості народу з образотворчим мистецт­вом. Піснями супроводжуються всі процеси праці над вишивкою. Не випадково в народі говорять: «Я цю вишивку виспіваю, доспіваю».

Починається кожна вишивка з підготовки матеріа­лу — вибору тканин, ниток, голки та ін. Легкі рухи голки, що стелять стібок за стібком, численні варіанти їх розміщень, сполучень, приводять до утворення складних, наперед задуманих «серцю милих» узорів. При цьому завжди присутні тактовна неспішність, міра співставлення, органічний зв'язок між матеріа­лом тканини і вишивальних ниток. В результаті народжується вишивка як нова реальність — на ве­сільному рушникові, сорочці для милого, дитячому одязі. Найкращі узори, такі, яких би ні в кого не було, створювались і вишивались для дорогих людей, для особливих святкових подій. Народною свідомістю опоетизована творча жіноча праця, зв'язана з образами добра, захисту, надій. Високоморальні естетичні основи всенародного вишивального мистецтва.

Аналіз, вивчення вишивки в соціологічному аспекті пов'язані з основним автором — жінкою. Вона по-ін­шому творила в кожну епоху, залежно від соціально-історичних факторів, втілюючи у вишивці глибину філософської мудрості життя, вміння вносити в нього красу, доброту, ніжність. Одні і ті ж жіночі руки легко і вправно виготовляли тканини, шили одяг, вишивали його, прикрашали хату, готували їжу, випікали з шиш­ками хліб, коровай, колачі, книші тощо. І завжди в усьому — непохитна вірність народним традиціям і чуйність до всього нового, прогресивного. Ніколи не переривався зв'язок художніх традицій, як і постійні процеси взаємозв'язків і взаємовпливів з іншими вида­ми народної творчості та мистецтвом сусідніх народів.

Вишивка — найпоказовіший вид мистецтва, який має широкі аналогії в культурі інших народів, що зв'язаний етнічними контактами із загальними шля­хами розвитку мистецтва слов'янських народів. У цих процесах виявляються важливі питання традицій на­родного колективно-історичного досвіду.

Вишивка — мистецтво всенародне, інтернаціо­нальне за своєю суттю. У ній через віки пронесена і збережена колективна народна мудрість, художня пам'ять, естетичні ідеали краси.

Сучасна народна вишивка розвивається на основі традиційної спадщини минулого і досягнень художньої культури радянського народу. її розвиток проходив у єдиному руслі сучасного народного мистецтва, підпо­рядковуючись його загальним основам.

Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскраво виділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є в усіх етнографічних зонах України: Середнього Подніпров'я, Слобожанщи­ни, Полісся, Поділля, Карпат з Прикарпаттям і За­карпаттям, Півдня України та ін. У кожному із них — свої традиції, своя система і творчі методи. До того ж і в межах етнографічних зон, крім основних центрів, виділяються локальні осередки, такі, наприк­лад, як Київщина, Полтавщина, Волинь, Гуцулыцина, Бойківщина, Покуття, Буковина. Часто село від села (наприклад, на Поділлі Клембівка від Городківки, Заліщики від Борщева), автор від автора відрізняються характером вишивання. А загалом іде постійний про­цес розвитку вишивки на спільній основі народних художніх традицій, починаючи від її життя в етногра­фічному середовищі, кінчаючи промислами. В різних за організаційною структурою підприємствах народ­них художніх вишивальних промислів — об'єднаннях, фабриках, комбінатах, майстернях, лабораторіях — вишивальниці в творчій співпраці з художниками-конструкторами, модельєрами, дисонаторами виготов­ляють різноманітні вишиті вироби. «Мистецтво кож­ного промислу — це своя школа досвіду, своя істо­рія».

Опис деяких символів.

1. Дерево життя - символізувало вічність, нескінченність життя. Вишивали такий орнамент найчастіше на весілля дочки чи сестри, іноді на хрестини, як побажання щастя, хорошої сім'ї, сильного роду.
2. Голуб і голубка - Голуб завжди виступав символом миру. У християнстві позначав Святого Духа. Найчастіше символізує любов. Два голубка - хлопець і дівчина. Якщо голуб із голубкою зображені в один бік, це означає що між хлопцем і дівчиною починається любов. Голубки головка до голівки - міцна любов. Тим голубом і голубкою квіти - дівчина чи жінка висловлює побажання: «Люби мене, як я тебе!». Птахи з піднятими крилами - символ трагічної любові.
3. Чоловік і жінка - Геометричний орнамент означає відносини чоловіка і жінки. Виконувався він на весільних рушниках під коровай. А так само на подарункових рушниках молодим із згадкою про першу шлюбну ніч.
4. Візерунок сім'ї - Завжди складається з чотирьох частин: чоловік, дружина і діти. Рушники на цю тему часто вишивалися не тільки цим конкретним елементом, але й доповнювався іншими елементами близькими за змістом до слова РОДИНА: мати, дитя, зірки і т.п. Такі рушники дарувалися на весілля під образ Матері Божої - заступниці, або жертвувати до церкви після вінчання. Символ складається - квадрат з чотирьох маленьких квадратів (сама сім'я), віночки з квітів (показують те, що ми любимо свою сім'ю), загогулінкі - ключики (показують, що родина - ключ до щастя).
5. Діти - символ виглядає як восьмикінцева розетка. Йде від давнього мотиву з чотирьох колосків. У центрі звичайно вишитий хрестик - оберіг від нещасть; побажання щастя, добра, здоров'я.
6. Півень - також мав сенс побажання щастя, багатства здоров'я, а так само старанності і працьовитості.
7. Хрест - Основа всіх орнаментів. Чи є символом сонця, а значить - це світло, добро і щастя. Сонце було самим головним об'єктом поклоніння язичників. І тому хрест можна знайти практично в будь-якому орнаменті.

* Все материалы даны в ознакомительных целях и носят популяризационный и рекламный характер.